2019 рік – рік знаменних пам’ятних дат в історії Української держави та освітньої галузі, і в цей рік ровесник Запорізької області комунальний заклад «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради відсвяткував свій ювілей – 80-річчя від дня заснування.
16 травня 2019 року в приміщенні Запорізької обласної державної адміністрації відбулися урочисті заходи з нагоди нашого ювілею.
Колектив Інститут привітали та вручили державні та відомчі нагороди і відзнаки перший заступник голови Запорізької обласної ради Семенков Єгор Олександрович; керівник апарату Запорізької обласної держадміністрації Бойко Зінаїда Михайлівна; заступник Запорізького міського голови Пустоваров Анатолій Іванович; директор Департаменту освіти і науки Запорізької облдержадміністрації Озерова Тетяна Ярославівна; доктор наук з державного управління, завідувач кафедри Університету менеджменту освіти (м. Київ), екс-голова Запорізької обласної державної адміністрації Карташов Євген Григорович; доктор педагогічних наук, завідувач відділу Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України Литвинова Світлана Григорівна; професор, доктор філософських наук, радник ректора Дніпровської академії неперервної освіти Романенко Михайло Ілліч; доктор педагогічних наук, професор, проректор з науково-педагогічної та навчальної роботи Запорізького національного університету Гура Олександр Іванович; Начальник управління освіти Енергодарської міської ради Букрєєва Світлана Михайлівна та директор науково-методичного центру Цемко Світлана Анатоліївна; заступник голови Запорізької обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України Юдін Юрій Іванович; головний редактор товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Освіта» Коршунова Ольга Вікторівна.
Гарний настрій та позитивні емоції співробітникам Інституту створили дитячі колективи Запорізького обласного центру художньо-естетичної творчості учнівської молоді (директор Кузнєцова Наталія Григорівна), вокальний гурт «Березіль» Запорізького Січового колегіуму (керівники Ольга Олійник та Галина Усенко), інструментальний ансамбль «Делікатес» Запорізького класичного ліцею (керівник Віктор Максименко), ансамбль скрипалів Запорізького класичного ліцею (керівник Катерина Касаткіна, концертмейстер Катерина Єршова), вокальний ансамбль «Квінта» Запорізького обласного центру художньо-естетичної творчості учнівської молоді; вокальний ансамбль «Лілея» позашкільного навчального закладу «Центр творчості дітей та юнацтва Олександрівського району (керівник Альона Шнуренко), учні Запорізької загальноосвітньої школи №69 (директор Людмила Борисенко, керівник Лада Пасько).
Чудовим завершенням свята стало перше виконання гімну Інститут, слова до я кого були написані доцентом Інституту Корицькою Галиною Романівною та виконані нашими колегами з класичного ліцею.
Щиро дякуємо всім за теплі слова, добрі побажання, увагу та небайдужість до нашої справи.
Привітання з ювілеєм від НМЦ УО м.Енергодар
Привітання з ювілеєм від ШІ «Джерело»
Фотоальбом конференції 17.05.19 р.
У квітні 2014 року виповнилося 75 років навчальної й науково-методичної діяльності Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. За цей період, разом із Запорізьким краєм, науково-методичний освітянський заклад пройшов нелегкий і складний історичний шлях становлення.
За 75 років своєї плідної діяльності інститут утвердився як самобутній і творчий навчальний, науково-методичний та інноваційний центр підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, визнаний серед аналогічних обласних осередків освіти в Україні. Якщо на початковій стадії існування інституту усіх працюючих станом на 1945 рік було 11 чоловік без наукових звань і наукових ступенів, то у ювілейному році в інституті на 9 кафедрах і в 4 науково-методичних центрах, науково-дослідних лабораторіях працює понад 60 науково-педагогічних працівників і 30 методистів, з них 1 - заслужений вчитель України і 3 – заслужених працівники освіти, 5 докторів наук, 4 професори, 33 кандидати наук і 24 доценти та методисти вищого рівня педагогічної кваліфікації.
Обласні інститути удосконалення кваліфікації вчителів в Україні існують з 1939 року. До цього впродовж 1920–1930-х років під поняттям «удосконалення вчителів» розуміли надання вчителям педагогічних знань. Проголошена радянською державою програма боротьби з неписемністю, а, згодом, і перехід до загальнообов’язкової системи освіти вимагали забезпечення відповідною кількістю педагогів. Поповнення вчительських кадрів відбувалося за рахунок осіб без педагогічної освіти. Це призвело до появи категорії вчителів, які потребували мінімальної освіти. До того ж радянська школа вимагала не просто освіченого, а й ідеологічно підготовленого вчителя. Це призвело до появи різних форм підготовки кадрів, головними з яких, через брак коштів, стали заочні .
В результаті до 1930-х років склалася система «підвищення кваліфікації вчителів», яка включала вищі та середні навчальні заклади, що давали вищу (повну і неповну) та середню освіту, або в стислі терміни, або без відриву від основної роботи. Зазначені заклади проводили курси для вчителів під час канікулярних перерв у школах. В рамках уніфікації системи освіти СРСР в 1930-х роках створюється Всеукраїнський інститут підвищення кваліфікації педагогів, серед головних завдань якого була докваліфікація (надання необхідної освіти), удосконалення (надання спеціальних знань з окремих предметів) та підготовка нових учительських кадрів .
Таким чином, до кінця 30-х років державою були створені умови, за яких підвищення кваліфікації вчителів стало не приватною справою, а обов’язком, частиною педагогічної діяльності. Відтоді не можна було працювати в радянській школі, не підвищуючи своєї кваліфікації .
Постановою РНК УРСР №86 від 5 лютого 1939 р. перші в Україні інститути були створені у столичних містах Києві та Харкові. На народний комісаріат освіти до 1 березня 1939 р. покладалося завдання розробити і опрацювати положення про інститути удосконалення вчителів, урахувавши досвід роботи подібних інститутів РРФСР .
17 березня 1939 р. Постановою РНК УРСР №956 про реорганізацію обласних методичних кабінетів інститути створюються в решті областей України. Історія кожної установи починається з певних умовних дат: видання документу про заснування та початку діяльності. Так, наприклад, автори історії Дніпропетровського ОІППО посилаються на згадувану вище Постанову №956 РНК УРСР від 17 березня 1939 р., а початок діяльності інституту в Дніпропетровську відносять до грудня 1939 р.
Точні документальні свідчення відносно дати створення інституту в Запорізькій області відсутні. Серед переліку діючих інститутів при обласних відділах народної освіти в 1945 р. Запорізький значиться під №7 . Зберігся також річний звіт про роботу Запорізького обласного інституту удосконалення вчителів за 1945–1946 рр. з переліком працівників. Серед 13 співробітників лише двоє, згідно із документом, працювали в інституті з 1939 р.: директор Виноградов Олександр Олександрович, точну дату прийому на роботу якого не зазначено, та Афріна Євгенія Абрамівна (завідувач кабінетом української мови). В графі про час прийому на роботу останньої стоїть дата 1 квітня 1939 р.
Якщо врахувати, що Запорізьку область було створено 10 січня 1939 р. , а постанова про обласні інститути була видана 17 березня 1939 р., то, зважаючи на відсутність інших свідчень, можна стверджувати, що Запорізький інститут почав свою діяльність з квітня 1939 р.
У фондах ДАЗО зберігся протокол №9 засідання бюро Запорізького обласного комітету КП(б)У від 14 квітня 1940 р., в якому констатовано недостатній рівень організації підвищення кваліфікації вчителів області з боку, в першу чергу педагогічних інститутів та педагогічних шкіл, а також органів народної освіти. В резолютивній частині документу на Обласний інститут удосконалення вчителів, разом із відділами народної освіти, покладалася функція контролю за заочною освітою вчителів, що не мають закінченої педагогічної освіти, а також методичної допомоги вчителям області . Зазначений протокол є найбільш ранньою документальною згадкою про інститут, що збереглася в обласному архіві. Лишився також наказ про відновлення роботи інституту у райцентрі Пологи Запорізької області 8 жовтня 1943 року, ще до визволення обласного центру 14 жовтня.
Від початку створення відбувався пошук місця та завдань обласних інститутів в системі освіти України. Хоча Народний комісаріат освіти мав розробити положення про інститути до 1 березня 1939 р., у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО) не збереглося примірника документу. У повоєнний період, 21 червня 1945 р. Народний комісаріат освіти в доповідній записці «Про обласні інститути удосконалення кваліфікації вчителів» просить РНК УРСР затвердити положення , проект якого також зберігся . В тесті проекту та постанови РНК немає посилань на те, що інші положення (якщо вони існували) втратили чинність.
З 1946 р. інститут удосконалення вчителів містився в одному будинку з обласним відділом народної освіти за адресою вул. К. Лібкнехта, 94 (сьогодні – пр. Леніна, 74). В перших повоєнних звітах зберігся опис приміщення інституту (подано мовою оригіналу): «Запорізький обласний інститут удосконалення кваліфікації вчителів знаходиться в одному приміщенні з Облвно. Приміщення інституту складається з 5 кімнат, в яких до війни була приватна квартира. Одна найбільша кімната і друга в три рази менше є робочі кімнати, в двох маленьких міститься бібліотека і канцелярія, сама менша кабінет директора... Обладнання інституту складається з 7 столів, 12 стільців, 3 шкафів і 2 стелажів...» . Не було приміщення для зберігання палива та іншого майна інституту . За браком власних приміщень методисти дошкільного виховання та дитячих будинків працювали у кімнатах відповідних секторів Облвно .
В 1951 р. інститут одержав кімнату при обласному Будинку Вчителя, в якій була розміщена обласна педагогічна виставка , яка вже за рік виявилася замалою для експонатів, зібраних та виготовлених інститутом .
В перші роки свого існування інститут зберігав тісний зв’язок з Облвно, що проявлялося не тільки в безпосередньому сусідстві в одному приміщенні, а й у виконанні схожих функцій. Цим можна пояснити й плинність кадрів в перші роки і невизначеність із керівництвом інституту.
Документи архіву Обласного управління освіти, що збереглися з 1943 р. дозволили встановити список директорів. Тоді протягом короткого періоду на посаді змінилося декілька осіб. Так, 8 жовтня 1943 р. став Ф. Мірошниченко , однак вже 1 листопада його призначають директором Мелітопольського інституту народної освіти, а директором інституту – С. Іщенка . В січні 1944 р. виконуючим обов’язки директора інституту був А. Тхор . Однак директором він не став. Вже в серпні 1944 р. на цю посаду призначають К. Суханова. При цьому директором він стає за сумісництвом, залишившись на основній роботі – завідувача шкільним сектором Облвно. Мета такого заходу пояснювалася необхідністю «налагодження і поліпшення роботи шкільного сектору та навчально-виховної і методичної роботи» .
У порівняння з попередниками, К. Суханов пропрацював на посаді тривалий час – майже рік (до червня 1945 р.). 7 червня 1945 р. директором призначається О. Виноградов .
Вже 5 вересня 1945 р. його призначено заступником завідувача Облвно і звільнено з посади директора інституту удосконалення вчителів, а виконуючою обов’язки директора – М. Сотникову . Однак саме підпис О. Виноградова стоїть на річному звіті інституту за 1945–1946 н.р. Окрім того, у квітні 1947 р. М. Сотникову знову призначено виконувати обов’язки «у зв’язку з раптовою смертю директора ЗОІУКВ тов. Виноградова О.» . При цьому наказів про прийняття О. Виноградова на роботу після вересня 1945 р. не збереглося. А в наказі від 30 січня 1946 р. О. Виноградов згадується як директор ЗОІУКВ і голова комісії з проведення олімпіад юних фізиків і хіміків .
Із сказаного вище можна припустити, що посада директора інституту певний час була формальною. Окрім того, у «Положенні про обласні інститути удосконалення кваліфікації вчителів» 1948 р. зазначалося, що «інститут є самостійним навчально-методичним закладом, знаходиться безпосередньо у віданні завідуючого Облвно, діє як юридична особа й має свій фінансовий план, що його затверджує завідувач Облвно». На останнього покладалося й безпосереднє керівництво та контроль за роботою інституту . Сусідство з Облвно тривалий час було приводом для непорозуміння з повноваженнями. Так, наприклад, у річному звіті за 1964–1965 н.р. було зазначено, що «методисти інституту удосконалення кваліфікації вчителів у відрядженнях по суті виконують функції інспекторів, що заважає справі надання безпосередньої методичної допомоги педагогічним працівникам на місцях». Для усунення плутанини інститут і Облвно вимушені були спільно корегувати свої плани роботи .
В перші роки свого існування інститут виконував в основному консультативні та інформаційні функції. Переважна більшість вчителів, які не мали спеціальної освіти, навчалися заочно у відповідних навчальних закладах , в області не вистачало педагогічних кадрів, а тому головне завдання органів управління освітою полягало в тому, щоб не шкодячи навчальному процесу, надавати методичну допомогу працюючим вчителям.
Зазначені обставини зумовили основні форми роботи інституту протягом 1940-х років, а саме: проведення семінарів в обласному центрі та районах області, надання групових та індивідуальних консультацій працюючим вчителям, організація лекцій в районах на нарадах вчителів, методоб’єднаннях, які читали працівники вузів області, робітники інституту та інспектори Облвно, а також виявлення та популяризація передового педагогічного досвіду за допомогою педагогічних виставок, а також у періодичних виданнях області. Окрім того, співробітники інституту, разом із завідувачами районними педагогічними кабінетами регулярно відвідували уроки, проводили контрольні роботи в школах за текстами інституту з метою покращення якості викладання. Зазначимо, що результати перевірки могли мати й адміністративні наслідки для вчителів, які не якісно виконували свої обов’язки .
Поступово, разом з відділами освіти та вузами області інститут долучається до проведення курсів підвищення кваліфікації, переважно в канікулярний період. Так, з 1948 р. в області запроваджується очно-заочна форма перепідготовки педагогічних кадрів. Її суть полягала в тому, що ті, хто потребував підвищення кваліфікації, отримували завдання, які виконували самостійно, а влітку проходили курси, на яких їх знання перевірялися. Вже влітку 1949 р. на заключних курсах навчалося 857 осіб, з яких лише 79 не впоралися з завданнями і мали складати заліки наступного року .
Вже з 1950-х років курси підвищення кваліфікації, що їх проводив інститут, стають регулярними. Проте ще певний час плани курсової перепідготовки коригувалися через що частина вчителів області навчалася заочно в педагогічних вузах .
Склалася система курсової перепідготовки педагогічних працівників області. Щороку Міністерство освіти видавало наказ, яким затверджувався план курсової перепідготовки на рік. На завідувача Облвно покладалися обов’язки «своєчасного та якісного проведення курсів підготовки й перепідготовки керівних та педагогічних кадрів шкіл» .
В свою чергу Облвно видавало наказ, в якому конкретизувалися терміни. Так, в ДАЗО зберігся наказ від 7 квітня 1953 р., що дає змогу зрозуміти механізм курсової перепідготовки. В ньому, зокрема, визначалися місця проведення курсів (обласний центр та ряд міст області). Обов’язки щодо організації розподілялися наступним чином: сектор кадрів Облвно доводив план курсової підготовки та перепідготовки до районних та міських відділів освіти та контролював його виконання. Інститут мав: підібрати та представити на затвердження керівників курсів; визначити та підготувати приміщення для занять і гуртожитків; укомплектувати курси викладачами; забезпечити слухачів учбовими приладдями; виготовити розклад занять. Міські та районні відділи освіти мали виділити приміщення для занять та гуртожитків на вимогу інституту. Цим же наказом суворо заборонялося направляти на будь-які курси педагогічних працівників, які навчаються заочно у вищих та середніх навчальних закладах .
За заведеною вище схемою відбувалися й інші заходи, що їх проводив інститут. Так, з 1950-х років інститутом організовувалися обласні педагогічні читання для обміну досвідом працівниками освіти. В райони розсилалися теми доповідей, що мали підготувати вчителі, які виявили бажання прийняти участь у заході. Доповіді рецензувалися райвно, обговорювалися на одноденних районних та міських педагогічних читаннях. Обласні читання відбувалися протягом декількох днів. Учасники забезпечувалися проживанням, харчуванням. Інститут організовував культурно-масові заходи після проведення читань. Матеріали читань видавалися і надсилалися в райони.
У фондах ДАЗО збереглися також накази про організацію обласних педагогічних читань у 1955 р. та обласної науково-практичної конференції вчителів історії, директорів середніх шкіл і завідувачів районних та міських відділів народної освіти, присвяченої комуністичному вихованню учнів 1960 р. , з яких видно, що на співробітників інституту покладалися обов’язки організації роботи заходу, забезпечувати приміщення мали директори ряду шкіл, а фінансування бухгалтерія Облвно. На початок 1960-х років потреби інституту зросли. Інститут займав вже шість кімнат при Облвно, однак в кожній з них розміщувалося по 3–4 кабінети, що викликало ускладнення в роботі методистів. Інститут мав бібліотеку та фільмотеку, розміщену в приміщеннях СШ №65. Гостро постало питання про гуртожиток, приміщення для проведення занять. Для всіх заходів інститут змушений був орендувати приміщення в школах міста .
В 1968 р. інститут отримав окреме приміщення – двоповерхову будівлю загальною площею біля 580 кв.м., яка знаходилась за адресою: вул. Лепіка, 33 . Після капітального ремонту з 1969 р. інститут знаходився там. Перехід в нове приміщення створив більш сприятливі умови для роботи інституту. Тепер бібліотека та фільмотека розміщувалися в одному приміщенні з інститутом. Із загальної кількості кабінетів 3 мали окремі кімнати, в двох кімнатах розміщувалося по 2 кабінети, а в одній – 3 . Однак вже за рік було затверджено нове положення про інститут за яким кількість кабінетів зросла до 19, що створило нові ускладнення при їх розміщенні. Приміщення було розраховане лише на 11 кабінетів. В результаті, лише 4 кабінети мали окремі кімнати, в 6 кімнатах було розташовано по 2 кабінети, в одній – 3 кабінети .
Не маючи власних приміщень для проведення занять, інститут тривалий час змушений був користуватися кабінетами шкіл. При цьому вже на початок 1970-х років щороку через курси інституту щорічно проходило 5–6 тисяч вчителів, а в літній період кількість курсантів досягала 2 тисяч осіб . Питання про розміщення іногородніх слухачів частково вирішувалося за рахунок школи-інтернату №2, що виділяла 60 місць в чотирьох кімнатах .
У 1977 р. було збудовано нове чотириповерхове приміщення інституту (вул. Незалежної України, 57-а) . У теперішній час інститут знаходиться за цією адресою.
Протягом 1960-х – початку 1980-х років, окрім обласного інституту, курси для вчителів області проходили при міських і районних відділах освіти (їх також планував інститут) та вузах. Поступово інститут стає головним осередком проведення курсів для педагогів області. Про це свідчать статистичні дані, що збереглися в обласному архіві. Так, у 1976 р. на курсах при вузах області проходило підготовку 9 категорій педагогічних працівників (855 осіб), при інституті – 25 (5480 осіб) . На 1981 р. при вузах відбувалися курси для 16 категорій, при інституті – для 29 .
Система курсової перепідготовки вчителів передбачала, що кожен слухач отримував докурсові завдання, які розроблялися кожним кабінетом. Завдання включали в себе тематику рефератів, науково-практичних конференцій, педагогічних читань, конференцій з обміну досвідом роботи, списки рекомендованої літератури. Слухач отримував завдання через районний методкабінет чи директора школи. Система перевірки і оцінювання знань передбачала наявність заліків та екзаменів. Після закінчення курсів окремі слухачі отримували після курсові завдання, які мали виконати протягом року. Після курсові завдання передбачали підготовку виступу на конференції з окремою темою, розробку уроку чи описання власного досвіду навчально-виховної роботи.
Вивчення результативності курсової перепідготовки здійснювалося декількома способами: анкетним опитуванням через кілька місяців, рік після закінчення курсів, вивченням досвіду роботи працівниками райвно на місцях чи виїзду в школу, де працює вчитель, що закінчив курси, працівників інституту .
На другу половину 1960-х років, окрім курсів, склалися такі форми роботи інституту:
1) університет наукових знань, в містах Запоріжжі, Мелітополі, Токмаку, Бердянську, для вчителів окремих предметів. Завдання зазначеного заходу полягало в ознайомленні вчителів з останніми досягненнями науки, а тому лекції читали професори та доценти Запорізького та Бердянського педінститутів.
2) вивчення навчально-виховної роботи шкіл, якості знань й успішності учнів;
3) вивчення та поширення передового педагогічного досвіду шляхом відвідування й аналізу уроків, організації відкритих уроків;
6) проведення обласних конференцій, педагогічних читань .
Інститут мав відігравати роль посередника між центральним і місцевим керівництвом освітою (Міністерством та Облвно), науковими установами (університетами і інститутами) та вчителями. Про це свідчать, зокрема, й накази Облвно про склад Ради інституту удосконалення вчителів. Так, наприклад, у фондах ДАЗО зберігся наказ №6 від 13 січня 1954 р. із повним складом Ради, до якого, окрім директора, завідуючого навчальною частиною та завідувачів кабінетами інституту, увійшли завідувачі ряду районних відділів освіти, інспектор Облвно, директори, завучі ряду шкіл та педучилища, інструктор обкому КПУ, секретар обкому профспілки вчителів та представник ЛКСМУ . Загалом список складається із 21 особи. При цьому штатом інституту в ті роки було передбачено 15 співробітників.
В період від 1945 до 1970-х років в розділах річних звітів інституту про кадрове забезпечення постійними є згадки про наявність вакансій. Лише у звіті за 1948–1949 та 1968–1969 навчальні роки зазначено, що штат укомплектований повністю. При цьому зміни складу наявних працівників відбувалися постійно. Щороку інститут поповнювався новими людьми. Найбільший показник тут склав 1945–1946 н.р., протягом якого на роботу було прийнято 11 із 13 співробітників , а найменший – 1952–1953 н.р. та 1967–1968 н.р. (прийнято 2 із 15). Якщо у 1945–1946 н.р. в інституті працювало лише два співробітники, прийняті ще 1939 р., то вже у 1947–1948 н.р. – жодного.
До кінця 1960-х років не тільки щороку оновлювався кадровий склад інституту, а й змінювалася кількість штатних одиниць. Найбільший штат інституту зафіксовано у 1966–1967 н.р., коли, згідно зі звітом, в інституті працювало 54 особи , (до штату були включені співробітники фільмотек в Пологах, Мелітополі, Бердянську, Василівці, Токмаку та ряді інших населених пунктів області) найменше у 1968–1969 н.р. – 29 осіб при повністю укомплектованому штаті . Лише з 1970-х років кількість штатних одиниць зазначена у річних звітах стабільно – 33 особи, а кількість вакансій зменшується до 1–2 на рік, що свідчить про стабілізацію кадрового складу установи.
Незважаючи на постійну зміну кадрів, стаж педагогічної роботи тих, хто призначався на посади методистів, був не менше 5 років. До початку 1960-х років було лише шість випадків, коли до інституту приходили люди з мінімальним педагогічним стажем.
Так, у 1947–1948 н.р. методистами кабінету іноземних мов працювали Ю. Розенбаум, який мав педагогічний стаж один рік і закінчив Медичний інститут в Парижі та М. Стрижак зі стажем два роки, яка закінчила Московський інститут іноземних мов та Запорізький педінститут . У 1948–1949 н.р. завідувачем кабінетом фізичної культури працював М. Бондар, що мав стаж чотири роки . У 1949–1950 н.р. кабінетом історії завідував Г. Каневський (стаж 3 роки) . Наступні 1951–1952 н.р. та 1952–1953 н.р. завідували кабінетом позашкільної роботи Н. Астініна (стаж 1 рік) та Н. Щежиніна (стаж 2 роки) відповідно, які мали незакінчену вищу освіту.
Ситуацію з кадрами можна пояснити декількома причинами.
По-перше, в перші повоєнні роки система народної освіти опинилася в ситуації, аналогічній 20-м рокам. Частину кваліфікованих кадрів було втрачено під час бойових дій, частина педагогів у війну не мала можливість не тільки вдосконалювати професійні навички, а й займатися роботою, а, отже, потребувала перепідготовки. Окрім того, до школи прийшли люди без необхідної педагогічної освіти. В такій ситуації підібрати кваліфікованих людей, що могли б займатися підготовкою педагогічних кадрів було вкрай важко.
Ситуацію ілюструє звіт Запорізького обласного відділу народної освіти за І півріччя 1946–1946 н.р. Згідно з документом, в області не вистачало 188 вчителів, а з 7361, що працювали 17,7% (1301) не мали відповідної педагогічної освіти. Окрім того, освіти не мали 58 директорів шкіл, 10 із 29 завідуючих районними відділами народної освіти, 12 з 22 завідуючих районними кабінетами .
По-друге, причини слід шукати в умовах праці співробітників інституту.
Окрім посадових обов’язків співробітники змушені були виконувати й господарські роботи. Так, в архіві Обласного управління освіти і науки зберігся наказ Облвно від вересня 1944 р. яким директору інституту К. Суханову належало (цитовано мовою оригіналу) «...виділити співробітника з свого штату для посилки на заготівлю дров з виїздом до озера «Бистре» плавні Балабино. Від’їжджаючому мати з собою пилку та сокиру. Мати хлібну картку. Харчування забезпечується на місці праці. Виїзд 21 вересня ц.р.»
У порівнянні зі звичайними вчителями, співробітники інституту у перші повоєнні роки опинилися у більш важких умовах. Так, в звітах за 1945–1946 зазначалося: (цитовано мовою оригіналу) «...зарплата досвідченого вчителя, робітника інституту при восьмигодинному робочому дні дорівнює зарплаті вчителя початкової школи. Працювати ще десь робітники інституту не можуть. Цьому заважають щомісячні командировки. Під час командировок робочий день працівника інституту збільшується до 12–16 годин...» На складнощі становища співробітників обласних інститутів удосконалення вчителів звертав увагу і народний комісар освіти П. Тичина, вимагаючи у 1945 р. від Ради Народних Комісарів УРСР розглянути питання про підвищення заробітної платні, а також покращення постачання співробітників промисловими товарами та продуктами харчування .
Напружений графік роботи вимагав постійних відряджень. Так, протягом 1948–1949 н.р. робітники інституту здійснили 37 виїздів у райони (в середньому – три рази на місяць) . Окрім того, у фондах ДАЗО зберігся наказ №33 по інституту удосконалення вчителів від 18 травня 1954 р. про відрядження семи працівників до різних районів області з метою перевірки ходу випускних і перевідних екзаменів та надання допомоги школам . Якщо врахувати, що штат інституту на той час складав 15 осіб, включаючи директора, секретарку, бібліотекаря та бухгалтера, то одночасно у відрядження направлялося більше половини співробітників.
В обов’язки співробітників інституту входило не тільки підвищувати кваліфікацію педагогічних працівників області, а й постійно удосконалювати власні знання. Так, кожен із співробітників інституту мав передплачувати певну кількість періодичних видань політичного та фахового напрямку, щоб бути в курсі передового педагогічного досвіду та політичної ситуації .
З 1960-х років методисти інституту спільно з інспекторами Облвно приймали участь у постійно діючому семінарі з вивчення матеріалів Міністерства освіти УРСР, методичних листів та розробок Науково-дослідного інституту педагогіки, новинок педагогічної літератури .
Всі методисти повинні були мати плани роботи на тиждень чи декаду, самостійно працювати над підвищенням свого фахового рівня, вивчаючи актуальні проблеми педагогічної та психологічної науки. Робота перевірялася адміністрацією, профспілковою та партійною організацією . Директор та заступник практикували проведення бесід, перевірку конспектів, тез та інших матеріалів, що характеризували самостійну роботу працівника .
Для міцнішого зв’язку зі школою робітники інституту мали по 6–8 годин навчального навантаження в школах міста Запоріжжя .
Хоча відвідуванням та аналізом уроків співробітники займалися від початку заснування закладу, з 1974 р. Рада Запорізького обласного інституту удосконалення вчителів унормувала проблему відвідання співробітниками інституту уроків вчителів області. Було прийнято рішення за яким кожен співробітник був зобов’язаний протягом навчального року відвідати та проаналізувати не менше 120 уроків вчителів області зі свого предмета. Письмові матеріали аналізу уроків мали зберігатися протягом трьох років . Згідно із типовим Положенням про інститут удосконалення вчителів від 1948 р. установа, окрім організації і проведення семінарів та курсів удосконалення кваліфікації кадрів народної освіти області мала вивчати й розповсюджувати досвід навчально-виховної роботи, допомагати в здійсненні методичної роботи педагогічним кабінетам та об’єднанням вчителів в районах, допомагати найкращим вчителям у підготовці до виховної роботи .
Положенням 1948 р. навчально-методичною базою інституту визначалися: кабінети інституту, університети, педагогічні й учительські інститути, районні та міські педагогічні кабінети, кращі педагогічні школи, кращі початкові, неповні й середні школи . У якості викладачів документ передбачав запрошення професорсько-викладацького складу університету, педагогічних і учительських інститутів, кращих викладачів педагогічних, середніх та початкових шкіл .
В 1948–1949 н.р. інститут для лекційної роботи використовував переважно своїх співробітників та робітників Облвно . Поступово сформувалася практика за якою під час проведення курсів підвищення кваліфікації для читання лекцій залучалися викладачі вищих навчальних закладів області, лектори товариства “Знання”, обласних комітетів КПУ та ЛКСМУ, вчителі та директори шкіл. Наприклад, у 1972–1973 н.р. інститут звітував про те, що 60–65% лекцій на курсах читають вчені Запорізького, Мелітопольського, Бердянського та інших інститутів області . На середину 1970-х постійний склад лектури, що її запрошував інститут викладати на курсах складав 332 особи (викладачі вузів та працівники шкіл) .
Окрім запрошення викладачів вузів, з 1960-х років інститут використовував для проведення курсів громадських (позаштатних) методистів. Так, за даними 1965 р., з інститутом співпрацювали 453 позаштатні методисти. До цієї категорії були віднесені: кращі вчителі, керівники шкіл, старші піонервожаті, працівники дошкільних та позашкільних установ. Їх робота полягала у читанні лекцій та доповідей на курсах і семінарах, участі в науково-практичних конференціях, педагогічних читаннях, рецензуванні доповідей та допомозі кабінетам інституту у вивченні навчально-виховної роботи в школах області .
Так, наприклад, збереглися статистичні данні за 1980 р., згідно з якими інститут протягом року запрошував читати лекції 650 спеціалістів, в т.ч. 5 докторів, 139 кандидатів наук, 65 наукових співробітників, 441 працівника школи та органів освіти . Однак практика запрошення викладачів з інших організацій викликала й незручності у проведенні курсів. Так, у 1980 р. перевіряючи роботу Запорізького інституту, директор Донецького обласного інституту удосконалення вчителів Е. Софьянц зауважив, що у зв’язку з тим, що на курсах працюють лектори з інших вузів, інститут змушений коригувати розклад щотижня .
У 1981 р. відсотки прочитаних лекції розподілялися таким чином: 37% – співробітники інституту, 35% – викладачі вузів, 17% – вчителями та керівниками шкіл, 11% – інспекторами облвно
Довоєнні архіви не зберегли точної дати створення інституту та імені першого директора.
МІРОШНИЧЕНКО Федір Діомидович, 1943 рік.
Перший після початку визволення Запорізької області виконуючий обов’язки директора інституту.
ІЩЕНКО С. (1943-1944)
ТХОР А.С. (1944)
СУХАНОВ Кость Петрович (1944-1945)
Організують діяльність ІУВ у воєнні роки, забезпечують відновлення освіти Запорізького краю.
ВИНОГРАДОВ Олександр Олександрович (1945-1947)
Входить до першого кадрового складу інституту 1939 року. Відновлює діяльність інституту у повному обсязі у повоєнний час.
КОЛОМОЄЦЬ Роман Трофимович (1947-1951)
ШУЛЕШКО Никифор Никифорович (1951-1954)
ГАРБАРЕЦЬ Борис Якович (1954-1968)
Борис Якович удосконалює форми роботи, започатковані його попередниками
КРАВЧЕНКО Володимир Констянтинович (1968-1971)
Організовує системну й ефективну роботу колективу інституту в умовах реформи школи.
СЕРГІЄНКО Іван Наумович (1971-1973)
ГОЛОВІН (фон ОТТО) Лев Андрійович (1973-1984)
Створює в інституті демократичну і творчу атмосферу, згуртовує і спрямовує колектив на удосконалення дієвої системи підвищення кваліфікації вчителів.
КРИЖКО Василь Васильович (1984-2000)
Перший директор і ректор з науковим ступенем і званням. Перебудовує роботу колективу інституту як науково-методичного центру.
ФРОЛОВ Микола Олександрович (2001-2006)
Ініціює і розробляє обласну Програму розвитку загальної середньої освіти, спрямовує колектив інституту на її виконання. Розвиває науковий потенціал інституту, створює нові кафедри і центри, науково-дослідні лабораторії.
ПАШКОВ Володимир Васильович (2006-2016)
Володимиром Васильовичем продовжуються тенденції розвитку кращих традицій, що були закладені попередніми керівниками, творчо збагачується їх зміст. Інститут стверджується як інноваційний науково-методичний центр.
